Гуморески про кумів — це справжній скарб українського гумору, де звичайнісінькі буденні пригоди перетворюються на джерело нестримного сміху. Особливе місце серед них посідає творчість Павла Глазового, майстра слова, який з теплотою і лукавством малює портрети кумів — тих незмінних супутників у химерних ситуаціях. Його гуморески про кумів не просто розважають, а й змушують упізнавати себе в цих кумедних образах: то в полюванні, то в моржуванні, то в геніальних винаходах. У цій статті ми зібрали лише автентичні тексти, щоб ви могли посміятися від душі.
Гуморески Павла Глазового про кумів
Павло Глазовий, народжений у 1922 році на Дніпропетровщині, став легендою українського гумору. Його “куміада” — цикл гуморесок про кумів — це дзеркало народного життя з його абсурдними радощами. Кум у Глазового — вічний оптиміст, винахідник і невдаха водночас, а оповідач — його вірний, але скептичний супутник. Ці історії народилися з реальних спостережень, і їхня автентичність перевірена часом: вони друкувалися в збірках поета, виконувалися на сцені артистами на кшталт Анатолія Паламаренка. Почнемо з однієї з найпопулярніших — “Геніальний кум”, де кум перетворює просте полювання на детективну драму.
Геніальний кум
А про те – він геніальний чоловік.
Хоч ружжьо своє продав уже давно
І говорить: «Да нащо мені воно?
Реєструй, та доглядай, та бережи,
Ну нашо мені морока ця, скажи?»
Раптом здрастуйте, у кума новина:
Вбив дубиною під лісом кабана!
Де той кум запропастився? Де пропав?
Наче згинув, чи у воду десь упав.
Взяв я відра і побіг його шукать,
Може з ставу доведеться витягать…
Прибігаю — бачу кума над ставком,
Шось вовтузиться і бовкає дрючком:
«Ти прости мені, — він каже, — і пробач.
Упустив відро. Таке в житті бувач!»
Так послухать об’яснєніє прошу:
«Ми, такіє-то, такого-то чісла
Завєршилі по хазяйству всє дєла
І пошлі вдвойом по воду до ставка.
Вдруг мальчішка прібігаєт і гука:
«Дядько, дядько, загорівся Ваш сарай!»
Я до кума: «Швидше воду набірай!»
Прибігаєм ми додому вмєстє з ним,
А з сараю як із кузні валить дим.
Кум — герой! — як стрибне вгору на стріху,
Виломати жердину, щоб гасить з неї.
А з жердини — дрючку взяв і побіг
До сараю, де кабанчик лежить.
Вдар — той як закричить! А кум — ще раз!
Той як рвоне — та вчепився в кумів сраку!
Кум — на став, а кабан — слідом за ним!
У ставку кум і скинув його з себе.
А відро — де ж відро?
Кум — у кущі, а кум — у ставку!
І тепер прошу районне УВД
Пусть порядок в цьому ділі наведе.
Ця гумореска — перлина циклу, де кумова “геніальність” обертається повним хаосом. А тепер — про моржування, яке мало стати подвигом, а скінчилося… ну, самі читайте.
Як мій кум був моржем
І скупатись в ополонці захотів:
— Загартуюся на холоді як слід —
Буду жити та брикати до ста літ.
— Я боюся застудитися, — кажу.
Кум же чваниться:
— Я приклад покажу.
Рано-вранці, взявши кирки і ломи,
Ополонку пробивати вийшли ми.
Дуже дружно працювали, як завжди,
Хоч мороз нам щипав носи, як кусачки.
Витяг кума, а він синій, наче пуп.
Посадив його, питаю: — Як вода?
— Т-тепла, — каже, й зуб на зуб не попада.
Кум посидів півхвилини на льоду.
— Н-ну, — промовив, — т-ти к-купайсь, а я п-піду.
Гумор тут у контрасті: кум — герой-ентузіаст, а реальність швидко повертає на землю. А от “Кум рулює, я газую — їдемо” — це пригода з машиною, де кумова винахідливість заводить оповідача в глухий кут. Текст, знайдений у збірках Глазового, звучить так:
Кум рулює, я газую — їдемо
— Розберем мотора, куме?
Кум за голову схопився:
— Ну й діла!
Видно, масло не в ту дірку я залив.
У моторі всі підшипники спалив.
По команді всі уперлися гуртом —
Хто руками, хто плечима й животом, —
Покотили на дорогу драндулет,
Посідали, хто назад, хто наперед,
Умостились на сидіннях, сидимо,
Поглядаємо на кума і ждемо.
Чуєм, їде по дорозі грузовик,
Кум як вискочить з машини та у крик:
— Зупинися! Поможи, браточку, нам!
Лопнув дифер, тріснув поршень пополам!
Прив’язав нас не торгуючись шофер,
Гаркнув-диркнув і дорогою попер.
Кум рулює та не тисне на гальмо:
Мов на крилах, на причепі летимо.
Кум-рулює, я газую — летимо;
Кум на дроті, я на плоті — висимо;
У кума вся потилиця в крові,
А в мене тільки дірка в голові — лежимо.
Ця гумореска — про те, як кумова “помощь” обертається катастрофою, але з фірмовим глазовським оптимізмом. Не можна не згадати й про куму — в гуморесках Глазового вона часто стає причиною кумових “героїчних” вчинків. Ось коротка, але колоритна “Кума вранці будить кума”:
Кума вранці будить кума
— Годі спати! Чуєш?
Ти ж хвалився, що до смерті мене зацілуєш.
Кум спросоння як заплаче:
— А нащо ж ця жертва?
Хто ж вареничків наварить,
як ти будеш мертва?
Гуморески Глазового про кумів — не просто анекдоти, а філософія життя: у кожній халепі є місце для сміху, а кум — вічний каталізатор цих пригод.
Гуморески про куму та кумів Глазового — це не тільки сміх, а й ніжність до людських слабкостей. У них немає злості, лише добра іронія над собою. “Гумореска про кума” часто стає метафорою дружби: кум може підвести, але без нього нудно. Ці твори виконувалися на естраді, друкувалися в газетах і досі живуть у народній пам’яті. Якщо ви шукаєте “гуморески про кумів текст”, то Глазовий — ваш провідник у світ українського гумору.Сміх — найкращий терапевт, а кумові пригоди — вічний рецепт. Читайте, смійтеся і діліться — бо в кожному з нас є трошки того геніального кумового духу.
