Зміст
Чорнобильська катастрофа 1986 року залишила глибокий слід у серцях українців та всього світу. Ця трагедія не лише змінила хід історії, а й стала джерелом натхнення для багатьох поетів, які намагалися передати біль, скорботу та надію через свої вірші. У цій статті зібрано найзворушливіші вірші про Чорнобиль, твори українських авторів, поезію для дітей, а також вірші, присвячені роковинам трагедії.
Вірші про Чорнобиль від українських авторів
Багато українських поетів не могли залишитися байдужими до подій 26 квітня 1986 року. Вони у своїх творах передавали трагізм тих днів, героїзм ліквідаторів, біль покинутих домівок і застереження майбутнім поколінням.
«Атомний Вій»
Не знали б люди, що буває,
Якби не чорний вітер Вій,
Якби не вибухи страшнії,
Якби не смерть, що б'є крізь дим...
(Ліна Костенко)
«Сім»
І мертві зорі не мовчали,
І Час зупинився у пітьмі…
Чорнобиль. Біль. І знову далі
Земля і люди — в боротьбі.
(Борис Олійник)
«Чорнобиль»
Стоїть Чорнобиль — мертва зона,
Колись тут сміх лунав дзвінкий.
Та вибух в ніч оту страшную
Все змінив за мить лиху.
Лиш вітер свище між руїнами,
Лиш тінь дерев дрижить сумна.
І тільки в снах — ті рідні вулиці,
Де оживала кожна мить ясна.
(Світлана Йовенко)
«Земля чорнобильська»
Земля моя, Чорнобильська спокуто,
У тиші вицвіли сади,
І сльози впали у калюжу муту,
Де лебеді не п’ють води.
Тут день і ніч, мов тінь розлуки,
Стоїть у зламаних вікнах біль.
І досі чутно тихі звуки,
Що шепотять: «Не повертайсь…»
(Анатолій Гризун)
«Мертва зона»
Спинився час… Лиш чорний пил,
І спогад — гострий, мов клинок.
Де вітер стогне поміж гіл,
Де квітне мертва серед трав зірок.
І тільки зорі — ті ж самі,
І місяць світить, як колись.
Та вулиці, що стали снами,
Не стрінуть вже дітей колись.
(Петро Скунць)
«Трава Чорнобиля»
Зелена трава Чорнобиля
Стала гіркою навік…
І птах, що шукає гніздечко,
На попіл сідає прирік.
Немає тут голосу весен,
Немає тут співу рік.
Лиш попіл згасає у тиші,
Лиш вітер говорить «Навік…»
(Віктор Баранов)
«Тіні Чорнобиля»
Ідуть у темряві тіні,
Відлунює в кронах сосна…
Ті, що лишили нам тишу,
В пітьмі розчинились сповна.
Але у дзвонах моління
Чуєм їх голос і крик.
Сивіє в долі прозріння,
Вічно лишаючи слід…
(Дмитро Павличко)
«Материнська молитва»
Дитя моє, куди ти йдеш?
Там хмари чорні стали…
Там вітер в попелі бреде,
Там зорі в сум опали.
Вернися, сину, не ходи,
Бо дім наш спустошився…
Там небо плаче з висоти,
І біль у серці стисся…
(Марія Чумарна)
«Чорнобильська ніч»
Ніч запалала страшним полум’ям,
Світ захлинувся у темній імлі.
Крикнув реактор… І все зупинилося,
Все похилилось в радіаційні жалі.
Йдуть у пітьму незабутні герої,
Тіні розтанули в димі років…
Тільки дзвони нагадують з болем
Про цю ніч, що змінила наш світ.
(Ольга Бойко)
«Дітям Чорнобиля»
Ви сонцем в світі не зігріті,
Вам вітер плаче поміж трав…
Для вас земля гірка і бідна,
І білий світ немов отруйний став.
Та вірю я, що день настане,
Де в небі знову сміх дзвенить.
Де світ для вас буде коханий,
Де сонце світить не на мить.
(Галина Кушнір)
Найзворушливіші вірші про Чорнобиль
Деякі поезії особливо глибоко торкаються душі, адже в них відчувається не лише біль, а й співчуття до постраждалих, до дітей, які не мали вибору, та до природи, яка зазнала нищівного удару.
«Чорнобильська молитва»
Чорнобиль — сльози, Чорнобиль — біль,
Землі отруєної крик…
І досі чується цей стогін,
І світ замислився на мить.
(народна поезія)
«Чорнобильська мадонна»
О Мати Божа, Мати Божа!
Де Ти була, коли чорний попіл
Ліг на святу землю?
Де Ти була, коли мій народ
Кричав у порожнечу ночі?
(Іван Драч)
«Стогін Чорнобиля»
Чуєте, люди?! Лунає над світом
Стогін Чорнобиля дзвоном страшним…
В муках страждають дорослі і діти, –
Мертвих забути нелегко живим!
Бог наш Великий дав право всім людям –
Хрест Свій святий крізь життя пронести.
Дзвони Чорнобиля стогоном будять,
Щоб від нещастя весь світ вберегти.
Гріх перед Богом спокутувать будуть
Ті, хто порушив Закони святі, –
Дзвони Чорнобиля стогоном будять,
Щоб не було чорних днів у житті!
Стогін Чорнобиля спогадом-болем
Не затихатиме в наших серцях, –
Пам’ять про жертви не згасне ніколи!
Їй пломеніти в прийдешніх віках!..
(В. Пасічник)
«Одкровення»
Ані плити мармурові,
Ні туман чутливих сліз
Не втамовують любові
До чорнобильських беріз!
Марно душу розпинати
На хресті у чорні дні,
Поки ці мої дівчата
Усміхаються мені!
(В. Михайлюк)
«Ярмарок смерті»
Барвистий ярмарок — десятки тисяч лиць.
Але чому ж прихований гаями?
З трьох областів зігнали молодиць,
Нехай забудуть слово «Мама»:
Їх тут каструють — тягнуть із утроби
Дітей, ще не померлих від хвороби.
Це ти, нестримний атоме всесущий,
Сюди зігнав красу моїх земель!..
Ще травень, а жовтіють пущі
І білотрав’я, наче хмель,
Все обвиває, ближче й вужче:
Нема дітей — немає й лиць
У цих вродливих молодиць:
Добився кат нових руїн
На тридцять тисяч менше Україні
Хоча гнили канали і Байкали,
Жінок старих і діток катували.
І так дійшли до рік і до озер,—
Вже й нашу рідну землю зґвалтували!
Світ ще живий, А кажуть — вже номер.
(Леонід Полтава)
«Доля»
У далині зловісно пульсує Чорнобиль.
І серце крає гостра печаль.
Поникли ліси і поля навколо.
І сум напинає темну вуаль.
Ідемо по світу в незгасній тривозі,
Саркофаг уже вкотре вкриває зима,
Терни, яруги на нашій дорозі,
І шати повільно знімає пітьма.
За віщо спіткала тяжка зла доля
Наш споконвіку великий народ!?
Піднімаймося вперто, невпинно і з болем
Ще крок вперед, за кроком – ще крок.
Проти «мирного» атома встанем до бою
За знедолені ниви, убиті гаї,
Візьмемося за руки, сестри й братове,
Щоби Вкраїна жила на Землі.
(І. Притика)
«У Чорнобилі»
Минула ніч, якої завжди мало,
Прокинулось півмісто-півсело:
Все почалось, як вічно починалось,
Як споконвік заведено було;
Хоч не молились, та спокійно спали,
Бо зло при серці зроду не жило.
Квітневий ранок ходить коло хати.
Сергій при каші (гречка чи овес).
Десятилітній, хоче все, як тато,
А тато інженером на АЕС,
Ночує й днює.
Непомірні пляни.
Радіограми просто із Москви,
І все спада, звичайно, на Івана,
Хоча й Іван вже не без голови…
Дочка Христинка в черзі десь, по мило.
Сергій побіг на станцію якстій.
Сусідка Ганна грядочку садила…
(Що огородець, той пучок подій.
І як тут братися до світових подій.
Коли немає в хаті мила?)
Розбилися. Лишилась мати.
Приблідлі коси. Радісно-сумна.
Пливе в майбутнє українська хата
Із Кобзарем у рамі край вікна.
Нема ікони — є дитина.
Молилась мати на синка
Козацька стать у Сергійка.
Отак жила ця Україна,
Ожинно-ніжна і терпка.
Того й Чорнобилем назвали,
Що вічно з горем воювали
Поліщуки. Земля без дна,
Живе в озерах сатана:
Води нагнав, а суті мало.
(Леонід Полтава)
«Тривожність»
Так і сплю — з тривожними очима,
Слухаю, як серце стукотить,
Як всю ніч нечутно і незримо
Вісь Землі в Чорнобилі скрипить.
Бачу, як журавлики з паперу
Рятівними птахами надій
Падають у Прип’ять стоозеру
І шукають зцілення у ній.
Поніміли села і причали,
Де стояв реактор — саркофаг.
Ті, що атом з Прип’яттю вінчали,
Криводушно каються в гріхах!
Тихо й страшно дихають турбіни,
Вже тривожність — ока не зімкне,
І Чорнобиль болем України
Вічно буде мучити мене.
(Іван Гнатюк)
«На Чорнобиль журавлі летіли»
На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні.
Як сніжниця, попелище біле
Розвівалось в рідній стороні.
Там згоріли гнізда і гніздечка,
Поржавіла хвоя і трава,
Журавлина крихітна вервечка
Напиналась, наче тятива.
Не було ні стогону, ні крику,
Тільки пошум виморених крил.
Журавлі несли печаль велику,
Наче тінь невидимих могил.
Не спинились птиці на кордоні,
Де сягає атомна яса,
І дивився батько з-під долоні,
І ридала мати в небеса.
На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні…
(Дмитро Павличко)
Вірші до роковини чорнобильської трагедії
Ці вірші – це пам’ять, біль і застереження для всіх нас. Вони нагадують про те, що Чорнобиль – не лише сторінка історії, а й урок, який людство не має права забути.
«Атомний вій»
Атомний Вій опустив бетонні повіки.
Коло окреслив навколо себе страшне.
Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?
Хто нас образив, знівечив, обжер?
Яка орда нам гідність притоптала?
Якщо наука потребує жертв, —
чому ж не вас вона перековтала?!
Загидили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів'ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.
В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені
нікого з вас довіку не простять!
(Леся Українка)
«Малиновий дзвін»
Ви чули, як плаче спустошена Прип'ять,
За скоєний гріх розіп'ята живцем,
Прип'ята до неба, щоб випити вічність,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.
Малиновий дзвін, малинове лихо,
Як тихо ступає життя у полин
І лине горіти туманам на втіху,
Малинове лихо, малиновий дзвін,
Чорнобильський дзвін.
(Анна Багряна)
«Чорнобильська трагедія»
Весна в розмаї. Двадцять шосте квітня.
Тривожна ніч. Здригнулася земля.
Невинно вишні чарували цвітом,
А вибух все навколо спопеляв.
Дзвінок в пожежній. Швидко мчать машини.
В четвертім вибух і прорвало дах.
Відважні хлопці мужньо, безупинно
У пекло йшли, забувши біль і страх.
Вогненний стовп у небі - гриб кривавий.
Смертельні хмари сколихнули світ.
Вкриває дим будинки, сквери, трави.
Біда навколо... То горить графіт.
Смертельні ізотопи в хмарах диму
Розносить вітер на поля, міста.
Уран і стронцій (ізотоп незримий),
Посіють на усій планеті жах.
Вогонь потрібно погасити прудко,
Бо поруч три реактори стоять.
Водневий вибух може бути швидко.
У Прип’яті прокинулись, не сплять.
Прийшли на допомогу всі охочі,
Не відчуваючи, не знаючи біди.
Вогонь гасили довго: дні і ночі.
На все життя залишились сліди.
До лиха не були вони готові:
Студенти, водії та шахтарі,
Робітники і льотчики, й військові,
Медсестри, санітари, лікарі.
Лопатами граніт радіаційний
Скидали хлопці... Мужній наш солдат!
Німий потенціал інформаційний,
Бо в Києві — колони і парад.
Ще довго полум’я в Чорнобилі гасили.
Мов бомба атомна зірвалась в мирні дні.
Забрав Чорнобиль і здоров’я, й сили,
І наслідки трагедії сумні.
На все життя хвороб невиліковних...
Захворюваність — рак і діабет..
Забруднені навколишні водойми,
Поля заражені, ліси — це не секрет.
Я вдячна людям тим, що врятували
Усю планету в найскрутніший час.
Ми перед ними всі заборгували.
Скажу сьогодні просто, без прикрас.
(Марія Яновська)
«Малиновий дзвін»
Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,
За скоєний гріх розіп’ята живцем,
Прип’ята до неба, щоб вічності випить,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.
І тихо ступає життя у полин,
І лине Чорнобильський дзвін.
(Анна Багряна)
«Листок»
Не з Левіта нових полотен,
А з під чорнильних долин
Мені назустріч явір злотне
Іде, як грізний паладин.
Іде. Нема при ньому зброї,
Та я тремчу. Я знаю все.
Йде, мов солдат з передової,
Що руку в рукаві несе,
Свою одірвану лівицю,
Вже неживу, та ще в сукні…
Йде навпрошки через пшеницю,
Щось хоче мовити мені.
Він листя кидає шалене,
А кров із рукава – дзюрком.
Кричу я: – Не підходь до мене,
Бо вб’єш мене одним листком!
Не винен я, що все те сталось,
Що розкололась неба твердь,
Що в золотом покриту галузь
Ми атомну впустили смерть!
Він шепче: – Винен! – і поволі
Проходить в скорбності німій.
І спалює мене на полі
Улюблений листочок мій.
(Дмитро Павличко)
«Страшний калейдоскоп»
Страшний калейдоскоп:
в цю мить десь хтось загинув.
В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин.
Розбився корабель.
Горять Галапагоси.
І сходить над Дніпром гірка зоря-полин.
Десь вибух.
Десь вулкан.
Руйновище.
Заглада.
Хтось цілиться.
Хтось впав.
Хтось просить:
«Не стріляй!»
Не знає вже казок Шехерезада.
Над Рейном не співає Лореляй.
Летить комета.
Бавиться дитя.
Цвітуть обличчя, острахом не стерті.
Благословенна кожна мить життя
на цих всесвітніх косовицях смерті!
(Ліна Костенко)
Вірші про Чорнобиль дітям
Ці короткі і зрозумілі вірші допоможуть малечі дізнатися про цю подію та її важливість.
«Знак біди»
У кожного страждання одна ознака,
Біда єдиним болем падає у сни.
У всіх дітей планети сльоза однака,
Одинаково на світі плачуть всі вони.
Летить понад віками стріла смертельна,
У пам’яті карбує знак біди і зла,
Влучає в серце птаха стріла пекельна,
В колиску немовляти падає стріла.
Кричить тривога сльозою втрати,
Стискає горло, наче петля.
Дитя заплаче – заплаче мати,
Мати заплаче – заридає земля!
Давно в червону книгу вписавши птаху,
Коли ж ми Україну впишемо туди?
Одвіку нашу матір ведуть на плаху,
Хрестом стоїть над нею чорний знак біди.
Чатує чорний ворон на білі кості,
Жар-птиця не дарує золоте перо.
В чорнобильському чані кипить у злості
Імперської сваволі атомне ядро.
(Михайло Ткач)
«Моє дитинство»
Моє дитинство – сосни й небеса
з хмарками, що заплутались в верхівках,
озера і луги, де дідова коса
духм’яне сіно слала для корівки.
Це бараболя, спечена вночі,
коли навколо нас пасуться коні,
пісні до ранку, та такі гучні,
що аж підспівують в сусідньому районі, –
на тому березі ріки…
Туди тепер не долітає голос.
Даремно там з рентґенами боролись
мого дитинства вкрадені роки.
(Сергій Губерначук)
«Птаха далека»
Над зоною птаха далека
Кружляє, забувши про все.
Яких онучат цей лелека
Колись у мій дім принесе?
Яких лелечат він народить?
Чому ж бо він чорний, чому?
Народе! Стражденний народе!
Чи здужаєш ти цю чуму?
Кружляє лелека над болем,
Де жито бур’ян переріс —
Та стало безплідним і голим
Те місце, де був рудий ліс.
Вдовою бездітною Прип’ять
Давно не плека сподівань —
До денця їй випало випить
Настій полинових страждань.
…Чи й справді сурмив над Землею
Той янгол, що впала зоря?
Та чорний лелека над нею
Без родичів білих згоря.
(Володимир Шовкошитний)
«Не вій, вітре, з України»
…Не вій, вітре, з України на чужії доли.
Вже не будемо щасливі, веселі ніколи.
Не вій, вітре, з України, не плоди отруту.
Маємо ми всенародну, всепланетну смуту.
Не вій, вітре, з України, не тривож могили.
Саркофагом із бетону ми рану накрили.
За здоров’я, що спливає, як дніпрові води…
…Не вій, вітре, з України, — збережи народи.
(Ніна Гнатюк)
Чорнобильська катастрофа стала одним із найтрагічніших уроків в історії людства. Вона показала, наскільки важливо відповідально ставитися до науки, природи та безпеки. Вірші про Чорнобиль допомагають нам пам’ятати про цю трагедію, вшановувати героїв-ліквідаторів і нагадувати наступним поколінням про ціну людської недбалості.
Дітям потрібно розповідати про Чорнобиль доступною мовою, адже це частина історії України та всього світу. Пам’ять про ті події має зберігатися, щоб подібні катастрофи більше ніколи не повторювалися.
