Павло Глазовий — один з найвідоміших українських гумористів, чия творчість має велику популярність серед різних поколінь. Його гуморески легко зрозуміти і дітям, і дорослим, адже в них поєднуються дотепність, народна мудрість, любов до рідної мови та культури. У цьому матеріалі ми розглянемо деякі з гуморесок Глазового для дітей і дорослих, а також його творчість, присвячену мовним і шкільним темам.
Гуморески Павла Глазового для дітей
Гуморески Павла Глазового для дітей — це веселі, добрі та повчальні твори, які навчають маленьких читачів важливим життєвим урокам. Ось кілька з них:
Де беруться діти
— Де взялися ми? — онуки
Спитали в бабусі.
А бабуся пояснила
В старовиннім дусі:
— Тебе знайшли на капусті,
Тебе в бараболі,
Тебе знайшли під вербою,
Тебе — на тополі.
Тебе знайшов біля клуні
На соломі татко…
І тут раптом обізвалось
Якесь онучатко:
— От сімейка, так сімейка!
Хоч тікай із дому.
Хоч би ж одне появилось
На світ по-людському!
Онучка
— Лягай спати вже, онучку,—
Дід говорить басом.—
Я, як був таким маленьким,
Лягав з курми разом.
А онучок здивувався:
— Як же ви там спали?
Як ви з сідала, дідусю,
Додолу не впали?
Буйні предки
Вдарив батько спересердя
Хлопчика малого.
Той поплакав, переплакав
Та й питає в нього:
— Тебе, тату, бив твій тато?
— Бив, та ще й немало.
— Ну, а тата твого били?
— Теж перепадало.
І сказало хлопченятко,
Заломивши ручки:
— Тепер ясно, звідки в тебе
Хуліганські штучки.
Іменини
Зібралися якось гості
В Козолупа Мини,
Випивали, відзначали його іменини.
Вийшов Мина із-за столу,
Взяв за руку тітку
І пустився вибивати
Громову чечітку.
Раптом хлопчик-п’ятиліток
Вскочив у кімнату:
— Там тебе до телефону
Викликають, тату!
— Бач, синочку, всі вітають
Мину Козолупа!
— Ні, питають, який дурень
Об підлогу гупа.
Гуморески Павла Глазового для дорослих
Глазовий також створював гуморески, які влучно описують різноманітні ситуації з життя дорослих. Його твори часто мають глибокий підтекст, торкаються соціальних тем та побутових проблем. Ось кілька прикладів:
Про рідну міліцію й чужу амуніцію
Телевізор бубонить,
Радіо мовляє,
Як міліція живе
Й сили укріпляє.
Щоб підвищити престиж
Рідної міліції,
З-за кордону навезли
Гору амуніції.
Як поткнуться на майдан
Кляті демонстранти,
То вона покаже їм
Всі свої таланти.
Нині хлопці-молодці
Мають дубиняки,
У середину яких
Вперто залізяки.
Причандалля то таке
Хитре і дотепне,
Що по черепу огрій –
Він, як диня, репне.
Доторкнешся тим кийком
До якоїсь бабці, –
Забирай і узувай
У біленькі тапці.
А чого ж вона прийшла
З дідом – ветераном?
А чого вони кричать,
Що їм жить погано?
Дай старому по горбу
За слова зухвалі,
Повитрушуй з піджака
Бойові медалі!
А підвернеться студент –
Хряпни і студента,
Хай свій уряд поважа,
Раду й президента,
А не тицяє плакат
Під носи та в очі,
Що стипендія мала,
Що він їсти хоче.
А на тих, що наплюють
На кийки й штахети,
В охоронців нині є
Грізні водомети,
Що під натиском страшним
Будуть воду лити
Так, що струменем слона
Можна повалити.
Отакі тепер у нас
Охоронні сили.
Отакої молодцям
Зброї накупили!
Скільки пенсій трудових
Відняли для того,
Щоб придбати інвентар
Рівня світового!
Як же треба свій народ
Міцно так любити,
Щоб брандспойтом поливать
І кийками бити!
Приблумна культура
Зажурився український
Письменник сучасний.
Як же книжку видавати
За рахунок власний?
Щоб просунути до друку
Хоч тонку книжчину,
Треба мати грошей торбу
Чи цiлу корзину…
Не журися, побратиме,
Кругом подивися.
Кому вони, книжки твої,
Сьогоднi здалися?
Подивися на сучасну
Панiвну культуру,
То й побачиш не картину,
А карикатуру.
Живемо ми, пане-брате,
В чудернацьку пору.
Он на того полюбуйся,
Хто пробрався вгору.
Було воно Ванька-встанька,
А сьогодні- цяця,
А назавтра вийшла в нього
Фiлософська праця. –
Пробiжиш її очима –
Маячня й макуха,
Жодна фраза не налазить
Ні на які вуха.
А такому ж фiлозопу,
Такому “флоберу”
Сім мiшків знаходять грошей
І вагон паперу.
Хтось один з таких “вольтерів”
Думав та кумекав
Та премудрості й насмикав
Із прадавнiх греків:
Всяк, мовляв, живи для себе,
Дбай про насолоду.
Не морочся й не пiклуйся
Долею народу.
Для приблудної, пустої
Рабської натури
В нашiй хаті нема правди,
Мудрості й культури.
Зневажають нашу славу,
Ображають мову,
Пруть нахрапом в юні душі
Роки, хіти, шоу.
Лiзуть, пнуться недотепи
В родичi до того,
Хто про них не чув ніколи
І не зна нічого.
Їх дратує наша пiсня,
Плахти та віночки.
Їм подайте насолоду
Голу, без сорочки!
На змаганнях велелюдних
Молодiй дiвчинi
Стегна міряють і груди,
Як нiмій скотинi.
Головне, щоб довгонога,
Бажано – вродлива,
Щоб годилась як додаток
Пiсля віскi й пива.
Ось чому жбурляють щедро
Краденi мільйони
На книжки, в яких друкують
Голі афедрони.
Ось чому на палiтурках
Скаляться дівиці
І нахабно демонструють
Циці і сiдницi.
Ось чому ти, український
Авторе сучасний,
Мусиш книжку видавати
За рахунок власний.
Це не просто дивна мода,
А лиха навала.
Не такого Україна
Ждала й виглядала.
Вiдмітаючи вiками
Все бридке й вороже,
Ми дивилися на жінку,
Як на диво Боже.
Україну величали
Ненькою своєю.
Божiй матерi служили
Тілом і душею.
Щоб не вбили душу нашу
Зайди та приблуди,
Захисти нас, Мати Божа,
Бо ми – твої люди!
Перевертні
Коли Партія
Нами правила,
Монументами
Себе славила,
Честю й совістю
Називалася,
Та прокралася
І розпалася.
Ті, що в Партії
Були членами,
Стали босами
Й бізнесменами,
Та багатство їх
Мало радує:
Знову хочеться
Бути владою.
Бувші практики
Й теоретики
Завели нові
Партбілетики.
Треба ж якось їм
Називатися,
Щоб до уряду
Проштовхатися:
Сперечаються
Ліві з правими,
Голомозії
З кучерявими,
Сухорлявії
З череватими,
Недоношені
З дурнуватими…
Добрі душі ми
З вами маємо
І дурить себе
Дозволяємо.
Звідкіля до нас
Хто не зявиться,
Зверхньо дивиться,
Грубо ставиться,
«Із’ясняється»
Лиш по-своєму,
Як зі смердами
Або з гоями,
А ми скалимось
Та підтакуєм,
Та підштокуєм,
Та піддакуєм.
Ой дограємось
Ми з арапами!
Як опинимось
В них під лапами,
Вони панькатись
Нє намєрєни.
В етом можєтє
Біть увєрєни
Нечиста сила
Що є краще в цілім світі
Як жінкі співучі,
Що одержали від Бога
Голоси блискучі!
Але ж скільки треба вчитись
Та трудитись треба,
Щоб засяяв діамантом
Той дарунок неба,
Щоб лунало, щоб звучало
Чисто й бездоганно
Те контральто чи сопрано,
Чи меццосопрано!
Як виходила на сцену
Молода майстриня,
То здавалося: спустилась
Із небес богиня.
Личко гарне, ручки білі,
Очі – як зірниці,
І постава гордовита,
Наче у цариці.
Сукня бісером спливає
Майже до підлоги,
Бо вважалось непристойним
Виставляти ноги …
Все міняється на світі,
Час минає швидко.
Справжні, істинні артисти
Виступають зрідка.
Не для них тепер концерти,
Не для них програми.
Все захоплено прудкими,
Спритними зірками.
Ті, що грошей нахапали
При ганебній владі,
Легко роблять
З потаскушки
Зірку на естраді.
То нічого, що у неї
Лапи, як у гуски
І фігурка кривобока,
Як у трясогузки.
То нічого, що у неї
Стегна і коліна
Мов сокирою тупою
Зроблені з поліна.
То нічого, що у неї
Голос, як у жаби,
Головне, щоб був характер
Справжньої нахаби.
Дим пекельний сіро-бурий
Огортає зірку,
Ніби палят кругом неї
Кизяки чи сірку.
Як спускається зі сцени,
Бігає проходом,
Кабель тягнеться за нею,
Як за луноходом.
Розкуйовдивши волосся,
Щось дурне патяка,
Ніби вискочила з пекла
Відьма чи чортяка…
Найспівучіша у світі
Україна-мати,
Доки будеш біснуватих
Упускать до хати?
Це ж „мистецтво” не заморське,
Не заокеанське,
А дикунське, кочівницьке
Камлання шаманське,
Що з чужинського болота
Вилізло на сушу,
Щоб убити нашу пісню
І народну душу.
Не хвилюйтесь, громадяни
Часто чуємо у будні,
Ще частіш у свято:
– Україну поневолить,
Пограбує НАТО!
Та задумайся, будь ласка,
Мій земляче-брате:
Невже воно, оте НАТО,
Таке дурнувате?
Та невже ж… ото не знають
Їхні генерали,
Що давно уже до цурки
Всіх нас обідрали?
Уявіть, що Україну
НАТО завоює,
Як одягне голодранців?
Чим їх нагодує?
Скільки тут пенсіонерів,
Скільки інвалідів!
Скільки всяких чинодралів,
Скільки дармоїдів!
Та нехай сюди поткнуться
Натівські машини –
Їх роззують за півночі,
Поздирають шини.
Доведеться інтервентам
Ночувати в танку,
Бо на вулиці задушать
За консервну банку.
Тут на це спеціалістів –
Ой же як багато!
Їм міліція “до фені”,
Що якесь їм НАТО!
Не хвилюйтесь, громадяни,
І живіть спокійно.
Нас від НАТО захистили
Міцно і надійно.
Дурнувата в того мама,
Шизофренік тато,
Хто повірить, що нас може
Захопити НАТО.
Ці гуморески не тільки викликають сміх, але й дозволяють задуматися про стосунки, побутові труднощі та соціальні проблеми.
Гуморески Павла Глазового про мову
Однією з найбільш улюблених тем Павла Глазового були мовні ситуації, які він висміював з гумором та іронією. Гуморески, присвячені мовним бар’єрам і культурним недолікам, допомагають нагадати про важливість збереження рідної мови:
Найкраща мова
Йде синок до школи вперше.
Пита батька мати:
— Якій мові ми синочка
Будемо навчати —
Українській чи російській?
Обидві ж хороші.
— Хай вивчає ту, якою
Печатають гроші.
Кухлик
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші – не мина жодної крамниці.
Попросив він:
– Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
– Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
– Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
– На Вкраїні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
– У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-
І сказав їй мудрий дід:
– Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
“Дамочка-Кияночка”
До крамниці дамочка
Увійшла з дитям.
— Купи книжку, мамочко,
Он вона, отам…
Мама здивувалася:
— Кніжечку ти хошь?
Ето на украінском.
Что ти в нєй поймйошь?
Кніжкі, моя дєточка,
Нада понімать,
А на етой запросто
І язик сломать.
Трохи згодом дамочка
В булочну зайшла.
— Купі, мама, хлєбушек,—
Мовила мала;
Мама не сказала їй:
— Хлєбушек ти хошь?
Ето же украінскій,
Он же нехорош. —
Ні, тривоги в дамочки
У душі нема,
Що дитя об хлєбушек
Язика злама…
Ці твори Павла Глазового дають зрозуміти, як важливо зберігати культуру і рідну мову навіть у світі, де постійно відбуваються культурні змішування.
Гуморески Павла Глазового про школу
Школа — одна з основних тем у гуморесках Павла Глазового. Він вмів з гумором описати як проблеми, так і веселі моменти шкільного життя:
Чудний школяр
Двох онуків дід старий
Посадив на руки
Та й розказує казки.
Слухають онуки.
Раптом меншенький спитав:
— А скажіть, дідусю,
Ви ходили в перший клас?
— Та ходив, Павлусю.
— От був номер! — малюки
Сміхом залилися,—
Як до школи ви прийшли
З бородою й лисі.
Табель
Питається сина батько Опанас:
— Ну так де ж твій табель за дев’ятий клас?
— На деньок у мене попросив Марат.
— А чого це раптом?
— Каже, напрокат.
Учиться він класно, на «чотири» й «п’ять».
Хоче моїм табелем предків полякать.
Гумореска Павла Глазового “Однокашник”
— Хто там, синку, в двері стукав?
— То якийсь дідок,
Зовсім лисий, у куфайці, у руках ціпок.
Він говорить, що приїхав із села до нас,
Що колись ходив з тобою у четвертий клас.
— Йди скажи: немає татка. То якесь брехло.
У четвертім нашім класі лисих не було.
Мученик науки
Повернувся першокласник із занять додому.
Ніс в чорнилі, мов мазнули квачиком по ньому.
— Що з тобою, мій синочку? — засміялась мати. —
Та невже ти в школі носом учишся писати?
— Смійся, смійся, — каже хлопчик. — Зараз ти заплачеш,
Коли двійку у моєму зошиті побачиш.
Гідна зміна
Бюрократ у школу дзвонить і гукає гнівно:
— Поясніть мені, будь ласка, Катерино Львівно,
Це чому в мого Валерки зошит весь у двійках?
— Бо писати він не вміє строго по лінійках.
Чи то вправи, чи диктанти, — все він без розбору
Навскосяк, через лінійки тягне знизу вгору. —
Бюрократ кричить: — Для двійок все це не причина!
Резолюції писати учиться хлопчина!
Гуморески про школу Глазового дозволяють побачити в комічному світлі звичні шкільні ситуації, що знайомі багатьом.
Гуморески Павла Глазового у відео
Гуморески Павла Глазового часто можна побачити у виконанні акторів на різних платформах. Це дозволяє слухачам краще відчути атмосферу кожної історії та насолодитися чудовим виконанням.
Гуморески Павла Глазового — це не лише веселі історії, а й важливі життєві уроки. Вони залишають слід у серцях читачів і слухачів завдяки своїй простоті, мудрості та здатності змусити сміятися навіть у важких ситуаціях. Ці твори легко сприймаються як дітьми, так і дорослими, і залишають у пам’яті теплі спогади про гумор і народну мудрість.
